Чи має право організація займатися постачанням відпрацьованого ПММ, що накопичилося в процесі заміни автомобільних двигунів, іншим фірмам, ПП або просто приватним особам? Згідно з чинним законодавством, таку діяльність має право вести тільки спеціалізована організація, що має ліцензію на продаж відпрацьованих нафтопродуктів. Приміром, товариство з обмеженою відповідальністю “Титан” отримало дозвіл на продаж відпрацьованих машинних олив та їх сумішей.
Згідно з прийнятим розпорядженням Держстандарту №89 (від 29.02.1996) Класифікатора відходів, відпрацьовані нафтопродукти є відходами, що утворилися за підсумками надання транспортних послуг групи 60 (Б.5). Згідно із затвердженим постановою УкрКабМіну No1120 (від 13.06.2000) “Положенням про контроль за транскордонним транспортуванням небезпечних відходів та їх подальшою утилізацією”, нафтопродукти, непридатні для подальшого застосування (відпрацьоване, індустріальне мастило та їх суміші), вважаються небезпечними відходами. Тому суб’єкт, який має справу з відпрацьованими нафтопродуктами, обов’язково має отримати відповідний дозвіл, тобто ліцензію. тенденції держполітики щодо експлуатації небезпечних відходів сформовано в “Законі про відходи” (від 5.03.1998 року):
- повноцінний збір нафтопродуктів, вчасно здійснена переробка відповідно до правил поводження з ними та приписів з екологічної безпеки;
- лімітування кількості відходів та зниження їх небезпечного впливу на природу та здоров’я людей;
- комплексне застосування матеріально-сировинних ресурсів;
- застосування оптимальних способів переробки (повторне або альтернативне застосування ресурсно-цінних перероблених нафтопродуктів);
- нешкідливе усунення неутилізованих відходів (створення технологій, нових способів поводження з відходами, які зможуть забезпечити екологічну безпеку);
- контроль обладнаних сховищ перероблених нафтопродуктів для мінімізації їх негативного впливу на природу та здоров’я людей;
- виконання маркетологічних та інших досліджень, щоб визначити ресурсну значущість нафтовідходів для їх подальшого правильного застосування;
- заохочення у формуванні сховищ з відходами;
- забезпечення безпеки працівників, пов’язаних з діяльністю з небезпечними нафтопродуктами;
- ведення обліку згідно з класифікацією нафтовідходів;
- спонукання та заохочення виробників нафтовідходів, які залучаються до роздільного збору;
- пошук додаткового фінансування для вирішення завдань, що стосуються відпрацьованих продуктів.
Відповідно до другого розділу “Постанови №1075” КабМіну України (від 27. 07. 2011 року), що стосується уточнення окремих питань зі збору та знищення відпрацьованої нафтопродукції, компанії будь-яких форм власності, пов’язані з виробництвом або імпортом нафтопродуктів, у процесі експлуатації яких утворюється відпрацьоване нафтопродуктивне паливо, мають потурбуватися про правильний його збір та утилізацію. Або ж організація зобов’язана укласти належний договір з ліцензованою компанією, що належить до Мінприроди, і виплачувати її співробітникам необхідну зарплату. Договір можна укласти і з іншими суб’єктами, які мають дозвіл на проведення такого роду діяльності.
Відповідно до третього розділу “Постанови”, УкрКабмін доручив Мінприроди, Мінекономрозвитку, а також Державній митній службі ухвалити впродовж місяця порядок збирання, видалення, знешкодження та подальшої утилізації небезпечних відходів. Його вже сформовано й опубліковано на офіційному сайті Мінприроди, але він перебуває в процесі розроблення та ще остаточно не затверджений.
Згідно з пунктом 1.8 цього “Порядку”, виготовлювач або власник нафтопродукції є суб’єктом господарювання, що набуває та експлуатує її, в процесі чого утворюється відпрацювання, а дані про їхнє придбання, застосування та подальший обіг фіксуються у звітній документації самостійно або за допомогою організації, що спеціалізується на зборі й утилізації нафтовідходів, на підставі дозвільної документації на цей вид діяльності.
Підсумовуючи все вищесказане, компанія, у якої накопичилися відпрацьовані оливи і мастила, не має права реалізовувати продукцію стороннім фірмам, ПП і приватним особам, які не мають дозволу на їх використання. Слід уточнити, що згідно зі статтею сімнадцять “Закону про відходи” до обов’язків суб’єктів госпдіяльності, які працюють з нафтовідходами, належить проведення заходів зі збирання відпрацьованих продуктів, забезпечення належних умов зберігання, контроль за зберіганням та утилізацією у не призначених для цього місцях, недопущення псування або знищення продукції без застосування передбачених технологій, застосування заходів зі знищення, зазначених у “Законі України щодо забезпечення екологічної безпеки”.
Згідно з пунктом 1.13 Порядку, приймання відпрацьованої продукції безпосередньо від власників транспортних засобів мають право здійснювати лише станції автомобільної заправки, які надають сервісні послуги, а також станції технічного обслуговування автомобілів. Заміна машинного мастила повинна здійснюватися тільки в спеціально підготовленому приміщенні, в якому є яма або естакада, тому довірити завдання заміни мастила слід справжнім професіоналам.